Катаріна Завацька розповіла про Australian Open, матюки на корті та нареченого-іноземця
Тенісистка дала відверте інтерв'ю Інформатору
Катаріна Завацька - українська тенісистка, яка виступає у WTA-турі. У січні спортсменка зіграла на турнірі у Канберрі, а також у кваліфікації Australian Open, де дійшла до другого кола. 23-річна тенісистка в ексклюзивному інтерв’ю Інформатору розповіла про австралійські турніри, особисте життя, секрети відновлення після матчів та формування себе, як гравця.
"Виступ в Австралії був не таким, як мені хотілося"
— Катаріно, ви були у Києві, проходили медичний чек-ап. Як ваше здоров'я?
— Так, була у Києві, в Україні, впродовж тижня. Перевіряла здоров’я, робила чек-апи. Все добре, є маленькі нюанси, але загалом, як сказала моя лікарка Катя Толстікова, все супер.
— Ви зіграли у Канберрі та в кваліфікації Australian Open. Як би оцінили свій виступ на цих турнірах?
— Мій виступ був не таким, як мені б хотілося. Але зі свого досвіду, я знаю, як мені важко входити у турнірний графік після довгої перерви. Я не грала на турнірах три місяці, востаннє це було у Монастірі (Туніс), турнір WTA 250. Після того я захворіла, та й ще отримала травму ребра. Згодом, у грудні я все вилікувала, ретельно готувалася, але я люблю відчувати ритм турнірів. І коли він трішки збивається, то мені складніше пристосуватися.
Звичайно, попри ці всі фактори, хотілося б краще зіграти деякі стадії цих турнірів в Австралії. Наприклад, на Australian Open пройти кваліфікацію та перше коло, у Канберрі — дістатися бодай чвертьфіналу. Але вже як склалося. Це початок сезону, гра в порядку, просто треба увійти до турнірного ритму і впевненості стане більше. Я працюю над собою, над тенісом та фітнесом, перевірила здоров’я, зрозуміла, наскільки воно мені дозволить грати, тому що цьогоріч хочу відіграти більше турнірів.
— В Австралії завжди важкий клімат, навіть у січні там дуже спекотно. Як ви з цим боролися?
— Цього року мені було нормально. Я не переживала якусь аномальну спекотність. У минулі роки було тяжче, сонце було активне, але зараз я того не відчула, мені було комфортно там грати та тренуватися.
— Українки загалом успішно зіграли на Australian Open. Як вважаєте, що було ключовим фактором просування наших співвітчизниць турнірною сіткою?
— Наші дівчата – це взагалі щось неймовірне! Я думаю, що просуванню турнірою сіткою сприяв саме дух, їхня енергія переможниць. Крім того, вони класно грали в теніс. І це найголовніша причина такого виступу. Дівчата молодці, все було класно.
— На яких турнірах найближчим часом ви плануєте грати?
— Наступні турніри у мене будуть челенджерами — категорії 75 та 50. Можливо, десь зіграю турнір WTA 250. В моєму рейтингу графік складати не дуже класно, хотілося б вже перейти на той рівень, де складання графіку було б не таким важким. Поки що графік турнірів на найближчий час неочевидний. Ймовірно, у лютому залишуся у Європі, тому що потрапляння на Доху, Дубаї та Індіан-Веллс, турніри-мільйонники поки що під питанням.
У 2019 році могла залишити теніс
— У вас досить незвичайне ім'я — не Катерина, а Катаріна. Чому саме так?
— Певно, батьки захотіли, щоб було не так, як у всіх (посміхається — прим.авт.).
— Ви народилися у Луцьку, у теніс почали грати у Рівному. Коли ви зрозуміли, що це вже не хобі, а цілком собі повноцінна професія?
— Мабуть, зрозуміла дуже рано. Коли я вже почала ходити на теніс і у мене почало одразу виходити, це мене надихнуло. Пам’ятаю, що після першого року регулярних занять я вже знала, ким я хочу бути. Я почала активно дивитися теніс, усі турніри серії Grand Slam, кожен матч. Я не хотіла нічого пропускати.
Кайфувала від Надаля, це був мій кумир у тенісі в дитинстві. Рівнялася на нього, на його поведінку, на його роботу на корті. Напевно, одразу зрозуміла, що теніс — це моє. Коли прокидалася вранці та йшла до школи, то розуміла, що це мені не приносить задоволення. А ось тренувань після школи я чекала з нетерпінням. Тому я постійно чекала, щоб швидше закінчилися уроки і я вирушила на тренування. Завжди була ось ця жага до тенісу. Я грала на рахунок, любила і люблю це, тому що ці емоції, азарт та адреналін не замінити нічим.
— А чи був момент у вашій кар'єрі, коли ви були готові піти з тенісу?
— Так, в кар’єрі був цей момент. Це був 2019 рік, літо. Я програла на Вімблдоні, повідомила своєму колишньому тренеру, що ми розходимося і я хочу закінчити нашу роботу. На початку це було дуже складно. Плюс, на цьому грунті у мене виник невеликий конфлікт із батьками. В історію з тренером не буду занурюватися.
Після Вімблдону-2019, де я програла у першому колі кваліфікації, я поїхала на турнір категорії 25. Я тренуюся, грунт, спека… А у мене все летить по парканах. Злюся, не відчуваю м’яч… І я дуже нервувала від цього. Думала, що можливо, на матчі буде інакше. Виходжу на матч, а нічого не змінюється: я все ще злюся, не можу знайти свою гру. Все задовбало, все бісить. І я прямо здавала матч, це чи не вперше в житті зі мною сталося.
Била куди-завгодно, задоволення від гри не отримувала. Кричала на корті, поводилася інакше, аніж я звикла до себе. Била ракетку, вживала нецензурну лексику. Я була там з мамою і після гри я думала, що скажу їй, що це все. І я гадала, що це мій останній турнір, з наступних я знімуся та поїду додому у Рівне, відпочину місяць і подумаю, що я хочу, чому все так.
Не знаю як, але з матчболу, у трьох сетах я цей матч виграла. І десь трохи здивувалася, я думала, що це був кінець. Потім наступний матч теж був дуже тяжкий матч психологічно, але я виграла і його. Третій матч так само давався важко, але я знову перемогла. Дійшла до півфіналу і відчула, що в мені щось змінилося. Зник страх, якісь думки про рейтинг, а я тоді була 160-та.
І я виграла цей турнір, поїхала на наступний турнір і виграла стотисячник. І стала 140-ю у світі. Ось тоді я побачила, що я наближаюся до топ-100 і треба рухатися далі. Певно, на тому турнірі я була на грані, психанула і мене відпустило в якомусь плані. Але це був єдиний критичний момент в кар’єрі. Я рада, що так для мене склалося, що я не поїхала додому, а виграла два турніри.
— Шість років ви тренувалися у Каннах. Як ви туди потрапили? Із якими труднощами у побуті та на тренуваннях зіштовхнулися?
— В Канни я потрапила, тому що мене туди запросив мій перший закордонний тренер, Жан-Рене Леснар. Я у нього тренувалася сім років, він побачив в мені перспективу та запросив туди. Він ще працював з одною дівчиною, і після цієї роботи написав моїм батькам електронного листа та запросив нас приїхати. Так і вийшло. Я була дуже рада вирватися. У мене не було такого, мовляв, я залишаю друзів, сім’ю… Навпаки, думала, що в моїй кар’єрі щось змінюється на краще, йде прогрес.
У побуті складнощів не виникало. А ось з фінансами було важко. Моїм батькам нелегко це давалося: оплачувати усе в Каннах, в одному з найдорожчих міст Європи. Я дуже вдячна, що тоді з’явилася така можливість і ми її використали. Зараз я також тренуюся на Лазурному березі, але вже не у цього тренера: ми погано розійшлися. Я дуже ціную те місце, де я є зараз, тому що це одне з найгарніших місць на Землі. І логістично це дуже зручно.
— Який турнір серед усіх, на яких ви грали, ви вважаєте для себе найуспішнішим?
— Тяжко виділити один. Певне, успішним був стотисячник Cagnes-Sur-Mer у Франції, у 2017 році. Тому що мала прекрасне самопочуття, всередині панували свобода та безстрашність. І навіть не було думок, що може щось не вийти — це для мене тоді було чимось неможливим. Далі — Ташкент, полуфінал турніру 250. Я добре грала, все виходило, я кайфувала від того, що робила на корті. Щоправда, тоді вже були певні проблеми зі здоров’ям, погано почувалася. Але по грі цей турнір був успішним.
Серія турнірів після Ташкенту була непоганою: полуфінал стотисячника, потім турнір WTA 125 — чвертьфінал. Якось одразу результати пішли хороші. Також були успішними мої виступи на FedCup в США та Японії, але головний успіх ще попереду.
"Я виходжу заміж за людину, яку кохаю"
— Чотири тижні тому усі українські таблоїди облетіла новина, що ви заручилися зі своїм хлопцем, Аленом Авідзбу. Як ви прийшли до цього рішення?
— Я б не сказала, що я приходила до цього рішення. Я просто прийняла його пропозицію. Ми вже зустрічаємося 6,5 років, тому для мене це нормально. Якщо люди думають, що я переймаюся через те, що всі таблоїди облетіла новина, що я заручена не з українцем, то це не так.
Можливо, раніше я про це замислювалася, але я виходжу заміж за людину, яку кохаю. А не за національність, не за паспорт чи ще щось. Для мене тут не існує нічого іншого, окрім кохання. І як соціум на це реагує, мене не торкається. Я роблю те, що вважаю за потрібне для себе.
Переглянути цей допис в Instagram
— Чи розмовляєте із чоловіком про ситуацію в Україні? Що він каже?
— Звісно, ми часто обговорюємо цю ситуацію. Він так само, як і я переживає ці скрутні часи. Турбується, як моя родина, як я. Він спілкується і з моїми батьками, і з бабусею, у нас немає проблем. Це страшна війна, він це знає, бачить і йому дуже прикро, що це відбувається на моїй землі і що все, що він може — це підтримати мене та мою родину. Якби він цього не робив, я би не прийняла пропозицію. Звичайно, ми говоримо про це, адже не можемо заплющувати очі на реальність сьогоднішнього дня.
Ален — з Абхазії. Багато хто каже: "Русский". Але він не росіянин, він з Абхазії, це маленька та водночас велика деталь, про яку чомусь забувають.
— Після тренувань та виснажливих матчів як ви зазвичай відновлюєтесь? В першу чергу, в моральному плані?
— Не дуже легко відновлююсь, якщо програю матчі. Але все залежить від аналізу гри: як вона пройшла, як я почувалася і таке інше. З моральної сторони, я або плачу, або сержуся, або бішуся, я дуже гаряча в цьому сенсі. Однак в деяких моментах я можу швидко відійти і десь за 30 хвилин зі мною вже можна розмовляти. А одразу після матчу ні, це дуже важко.
Я ще йду до того, аби навчитися приймати програші спокійніше та холоднокровніше, аніж я роблю зараз. Мені потрібно виговоритися, або по телефону, або тому, хто поряд. Мені це допомагає, я приходжу до ладу, заспокоююся. Ще роблю практики для дихання, щоб розслабитися та спокійно тренуватися наступного дня.
— Як часто із вашим графіком вам вдається бувати в Україні?
— На жаль, не так часто, як мені б хотілося. Особливо, з початком війни. Я не була вдома 2,5 роки. І ця моя поїздка була першою за цей період. Раніше, я могла приїздити пару разів на рік, максимум — три. І так було складно виділяти цей час, тому що вдома не тренувальна атмосфера, переважають різні інші справи, більше часу приділяється їм. Тому на це потрібно виділити правильний тиждень впродовж року. Бо тренуватися треба.
Зараз через війну важко добиратися, це довга дорога, фізично багато сил втрачаєш. Ось я приїхала після України, тиждень побула, у мене був високий адреналін, багато емоцій. І тепер мені треба відновитися, поспати, виділити час на своє тіло, щоб я змогла бути у формі на турнірах.
Сподіваюся, буде виходити частіше бувати в Україні. Я була лише тиждень, і мені було на душі добре від того, що я була вдома. Дякуючи Богу, я не відчула війни. Три ночі спокійно поспала у Києві. Так, були повітряні тривоги, але на цьому все. Але зараз я бачу, що відбувається у Києві: зруйноване житло, поранені люди… І думаєш: "Я ж була там тільки, все ж було нормально". Настільки все швидко міняється, тому такі змішані відчуття тепер. Але я рада, що побувала на рідній землі.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.
