Українська гімнастка дала відверте інтерв’ю Інформатору
Христина Погранична - українська гімнастка, фіналістка Олімпійських Ігор-2020, дворазова чемпіонка Універсіади (2023), срібна призерка юнацьких Олімпійських Ігор (2018).
В ексклюзивному інтерв’ю Інформатору Христина розповіла про свій шлях у художній гімнастиці, очікування від Олімпіади в Парижі, спорт та політику, а також про особисте життя.
— Христино, днями ти отримала відзнаку Майстер спорту міжнародного класу. Що відчула, коли дізналася про цю приємну звістку?
— Звісно, зраділа. Все-таки, це офіційне визнання здобутків — і моїх, і тренера — на рівні нашої держави.
— Якщо загалом оцінювати твої виступи у 2023 році, якою була б твоя оцінка самій собі за 10-бальною шкалою?
— Скажімо коректно: у спорті воно так влаштовано, що все, чого ти досягнув сьогодні, завтра здаватиметься вже пройденим етапом. І ти будеш ставити собі нові планки. На цьому побудований професійний спорт.
— Універсіада у Ченду: дві золотих медалі та одна срібна. Чи відчувала ти, що перебуваєш на піку своїх можливостей, чи є враження, що можеш окремі компоненти вдосконалити?
— Після кожного свого виступу, переглядаючи з тренером, Іриною Євгенівною, щойно виконану на килимі вправу ми вже бачили, що можна було б зробити краще. А тут минуло вже півроку від Універсіади. Ми вже дуже багато вдосконалили.
— Скільки часу зазвичай ти проводиш у тренуваннях? Якщо це змагальний цикл?
— У середньому, це 6-8 годин. А якщо є два тренування в день… Тоді про годинник вже ніхто не думає.
— Від чого доводиться відмовлятися заради успіху на світових аренах?
— Якщо вдаватись у деталі, то список буде дуже довгим. Але за майже 10 років у великому спорті навчилася проскакувати поміж дощем (посміхається, прим.авт.).
— Чи є у тебе рецепт, як опанувати хвилювання перед виходом на килим?
— Інгредієнтів багато. Якщо чесно, то я люблю виступати. Тому якщо щось любиш, то й рецепти знаходяться. Звичайно що на великих форумах є місце для хвилювання. Але суміш із підтримки тренера, енергії публіки плюс внутрішній стержень дають хороший результат.
— У Токіо ти виступала на Олімпіаді та навіть потрапила до фіналу. Які головні висновки з тих виступів для себе зробила?
— Виступ у Токіо, і особливо підготовка до Токіо, привели до висновку, що неможливе — можливе.
— У художній гімнастиці традиційно сильним було російське лобі. Навіть у Токіо ми бачили, що росіянок відверто підтягнули на медальні місця. Чи з'явилося відчуття справедливості після їхнього бану?
— Гімнастика — це взагалі дуже субʼєктивний вид спорту. Тому з відчуттям справедливості тут дуже тонко. Що ж до Токіо, то я вважаю, що переможця визначено справедливо. Такі моменти повертають спорту його первинну суть.
— Чи правда, що твій прадід був воїном полку Січових Стрільців? Принаймні, про це пишеться у Вікіпедії?
— Так, правда. Спочатку він був воїном в австро-угорській армії і під г.Лисонею потрапив до російського полону. А після розпаду російської імперії вступив у Києві до корпусу Січових Стрільців. Прапрадід по матері був в УГА і також потрапив до російського полону у “чотирикутнику смерті”. А його рідного брата — Євгена Ясеницького — росіяни люто вбили у 1920: просто посеред Білого моря затопили баржу з нашими військовополоненими. Все як і нині.
— Тато, Олександр Пограничний, також брав участь в історичних подіях для нашої держави: Революції на граніті, зокрема. Чи вплинула громадянська активність батька на твій характер?
— Звичайно, що вплинула. Ми з сестрою змалечку росли у цій атмосфері. Навколо нашої родини завжди були люди повʼязані з боротьбою за незалежність. Коли мені було півтора року, була Помаранчева революція, батькові друзі сфоткали мене для одного з плакатів “Пори”.
— Сестра також просто зараз пише історію України, перебуваючи у ЗСУ. Як це впливає на твій моральний стан?
— Зараз вона вже вдома. А на початку війни вона таємно від батьків поїхала в Святогірськ. Була медиком у теробороні Святогірська. Там хлопець з їхнього підрозділу зробив Олесі пропозицію одружитися. Коли Святик окупували, вони приїхали до Львова. Зараз Всеволод завершує Академію сухопутніх військ і готується до розподілу кудись в ЗСУ, Олеся завершує навчання в медуніверситеті, планує стати військовим медиком.
— Спорт поза політикою — це утопія?
— Так, банальна утопія… І нацисти в 1936, і росіяни в 1980 та 2014 використовували Олімпійські Ігри для прикриття своїх агресивних намірів. Сильні світу цього використовують усі засоби, щоб підкреслити свою силу… і дурість. Я думаю, що в цьому світі завжди знайдуться “нечисті на голову”, які будуть все перетворювати на політику і на зброю.
— У березні-травні 2022 року ти допомагала біженцям у Львові. Що ти побачила там? Чи змінилося щось всередині тебе?
— Так, звичайно. В такі моменти калібруєш свої цінності. Стільки болю, розпачі, зруйнованих доль довелось побачити у ті місяці.
— Незадовго до російського вторгнення два роки тому ти перенесла операцію на колінному суглобі. Як довго тривало відновлення і чи нагадує про себе ця проблема зараз?
— На колінному і на правій стопі. Було дві операції. 23 лютого мені зняли шви на коліні, а 24 лютого почалася нова фаза війни… Але не зациклююся на складностях, більше дивлюся вперед.
— Які змагання на тебе чекають у 2024 році?
— Перший старт — чемпіонат України. А далі — побачимо.
— Якщо все буде добре і ти виступиш на Олімпіаді в Парижі, який результат буде задовільним?
— Вдалий і максимально чистий виступ.
— Наші читачки питають: 5 порад від Христини Пограничної, як виглядати такою ж гарною, як і вона?
— Дякую за комплімент. Тоді давайте так: по-справжньому любити себе; концентруватися на сильних сторонах і не зациклюватись на слабких; ніколи не опускати рук; не давати нікому збити себе з обраного шляху; усміхатись, як би сильно не розривало в душі.
— Наші читачі питають: чи вільне серце Христини Пограничної?
— Так, вільне. Поки що.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.